ЗДМУХУВАТИ

ЗДМУХУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗДМУХНУТИ, ну, неш, док., перех. Струменем повітря, подувом зносити, змітати, скидати що-небудь звідкись, з чого-небудь. Довго розглядала Хима той п’ятизлотник, обертаючи його на всі боки, здмухуючи з нього порох (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 88); Вона розгладжує списки руками, здмухув якусь крихтину (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 74); Вітер здмухнув з черешні краплину роси (Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 208);
//  Переміщати щось куди-небудь струменем повітря. Тобі здається, Що лиш крикни тут, то вже сам голос І тебе й шкап’я здмухне у прірву (Іван Франко, XIII, 1954, 331).
♦ Неначе (наче, як, мов і т. ін.) вітром здмухнуло (здмухне) — те саме, що Як (ніби, наче, неначе, мов, немов, мовби) вітром здуло (див. здувати). [Павло:] — Як вас звуть, — питаю. — Як вчора звали, так і сьогодні! — І неначе вітром її здмухнуло (Марко Кропивницький, II, 1958, 353); І отак тиждень-другий побенкетують [пани], нажируються вволю та й як вітром здмухне їх (Андрій Головко, II, 1957, 236).