ЗБИТО́ЧНИК, ЗБИТО́ШНИК, а, чол., розм.
1. Той. хто завдає збитків (у 2 знач.); бешкетник. — Се я сам і підкинув [вогонь до кошари], — мовив Дувідко.. — Ну, ци не збиточник ти? (Іван Франко, VIII, 1952, 407); Кожного дня має [Кметик] якусь нову непотішну вість про того злобного збиточника (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 122).
2. Пустун. Що за збиточник той Степан! Він знає, що рахунки — моя слаба сторона, і любить не раз подрочитися зо мною (Іван Франко, I, 1955, 239); Збиточник повторив слова професора, наслідуючи його інтонацію півголосом (Ольга Кобилянська, III, 1956, 321).