ЗБРО́ЙНИЙ, а, е.
1. Який відбувається, здійснюється з застосуванням зброї (про боротьбу, революцію і т. ін.). В їхній [поранених] уяві поставала революція 1905 року, коли робітники Одеси стали до збройної боротьби проти самодержавства (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 96); Велику допомогу подавали профспілки трудовому селянству в боротьбі з куркульством. В процесі його ліквідації мало місце багато випадків збройного опору з боку куркулів (Український історичний журнал, 6, 1960, 39); Збройні дії.
2. Те саме, що озброєний. [Д. Жуан:] Дім ваш наче вежа під час облоги.. Всі слуги — суворі, збройні (Леся Українка, III, 1952, 393); Українські воєводи тими шляхами вояків водили — ходили зі збройним людом запобігати нападам кримчаків та турків (Іван Ле, Наливайко, 1957, 5).
Збройна сила — озброєне військо, озброєні люди. Збройна сила Гордія Пихатого, Однокрила, з усіх усюд підступала до Калинової Долини (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 117); Збройні сили — сукупність усіх військ держави; армія. Найважливішим завданням партії було створення збройних сил Радянської держави (Ленін, Коротка біографія, 1955, 204).