ОЗБРО́ЄНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до озброїти. Татари були озброєні кривими гостроконечними мечами (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 462); Гнат озброєний добряче, так що може битися з цілим батальйоном (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 300); Загони чорних мокрих робітників, озброєних брандспойтами, намагались гасити пожежі (Олесь Гончар, III, 1959, 424); Цасажири, озброєні біноклями, товпилися на палубах (Петро Панч, Ерік.., 1950, 38); Тільки озброєні марксистською наукою, можемо ми досягти нових горизонтів (Максим Рильський, III, 1956, 38). Озброєний до зубів (від голови до ніг, від ніг до голови, з голови до п’ят) — повністю забезпечений зброєю. Не рахуючись із засобами, німецькі й австро-угорські, озброєні до зубів дивізії грабували мирні українські села (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 55); Перед гайком попового будинку Софрона зупинив озброєний до зубів вартовий (Михайло Стельмах, II, 1962, 181).
2. у знач. прикм. Який має при собі зброю, забезпечений зброєю. Озброєним людям не можна було перечити, — вози в’їхали незабаром на доріжку в ліс (Осип Маковей, Вибр., 1956, 374); [Сажа:] Озброєних шляхтичів у Нотоцького десятки тисяч, а у нас шість та чернь (Олександр Корнійчук, I, 1955, 210).