ЗБОРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗБОРОТИ, зборю, збореш, док., перех.
1. Перемагати кого-небудь у боротьбі (у 1 знач.), в сутичці, бійці. Стрибнув, як котик, ухопив матір за пояс і повисся [повис]. Горпина. поточилася. — Оце який здоровий! Трохи матері не зборов! — сказала вона сміючись (Панас Мирний, I, 1954, 239); — Майора — зборов? — Трошки не доборов (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 41); — Сусідоньки! Давайте, голубоньки, зборемо її [Олену] гуртом. Я сама не в силах шелихвістку повалити (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 58);
// Перемагати в бою. Зустрічайте нас, лицарі, друзі, стрічайте з неволі, Ми пашів і султанів збороли в широкому полі… (Микола Нагнибіда, Зустрічі.., 1955, 36); Арміє наша, народу дитино, Думко народу і кров його й плоть. Волю ти й силу з ним маєш єдину, Тим-то нікому тебе не збороть (Максим Рильський, I, 1956, 354).
2. Підкоряти, скоряти що-небудь, брати верх над чимось. Павло любив силу, навчився в матросах перемагати стихію, зборювати сліпі сили природи в морі і виходити переможцем у який завгодно шторм (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 289); Ніхто ще згадки не зборов. Вона як смерть, нема їй краю… (Володимир Сосюра, I, 1957, 222);
// Змагати кого-небудь (про сон, дрімоту, втому і т. ін.). Міцний сон зборював дівчинку (Олесь Донченко, III, 1956, 35); Знову зостався Петрусь сам; знову сльози, молитви, і… аж поки не зборов його сон (Панас Мирний, I, 1954, 332);
// Переборювати в собі які-небудь почуття, якийсь стан і т. ін.; позбуватися чогось. І знали ми: настане час, коли, зборовши біль і втому, на захід підемо (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 160); І від люті та гніву мне він бороду сиву.. Злість безсилий збороти, відкидав вильоти І гукає до себе Наума (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 33).
♦ Збороти себе — подолати в собі яке-небудь почуття, бажання. Дівчина глибоко зітхнула, затамувала свій біль, зборола себе (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 240).