ЗБЛІДЛИЙ

ЗБЛІ́ДЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до збліднути. — Банда! Банда!!! — моторошно пролунало на весь вагон.. Воєпком уже був на ногах. Зблідлий, рішучий, з браунінгом в руці, поривно вихопився на середину вагона (Олесь Гончар, II, 1959, 170); По зблідлому сухому обличчю, котре не казало про розкоші та достачі, пробігали похмурі смуги (Панас Мирний, I, 1954, 319); Коли в хаті пахне сухими травами і над зблідлими від часу фотографічними картками на стіні темнів пучок волошок, це нагадує про літо (Олесь Донченко, IV, 1957, 134).