ЗБІЛІ́ТИ, ію, ієш. Док. до біліти. Начко збілів при цих словах, а потім його обличчя облилось живим рум’янцем (Іван Франко, VI, 1951, 256); Збіліла [Мокрина], як хустка, хоче щось промовити — не здола (Марко Вовчок. VI, 1956, 336); Сулятицький збілів, як стіна (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 82).
ЗБІЛІТИ
Тлумачення слова