ЗБІ́ГЛИЙ, а, е.
1. Який втік звідки-небудь. — Але ж панство саме не заперечує, що до запорозького війська пристало чимало збіглих хлопів, міщан, ремісників (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 215); Сахалінська тайга мовчала.. Ніяк не добрати, де звір пройшов, а де прокрався, озираючись, збіглий каторжанин (Олесь Донченко, III, 1956, 110).
2. Який минув (про час, пору).