ЗБІ́ДНЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до збіднити. Місце дії у фільмі [«Запорожець за Дунаєм»] збіднене й вузько обмежене тісним подвір’ям Карася (Мистецтво, 1, 1955, 32); Брати з життя і повертати в життя, але в збагаченому, а не збідненому вигляді, — такий закон мистецтва соціалістичного реалізму (Вітчизна, 8, 1958, 147).
2. у знач. прикм. Який має в незначній кількості потрібні риси, ознаки. Асканійський ковиловий степ — це південний варіант так званих безбарвних степів, що відносяться до найбільш посушливого і збідненого типу степів (Наука і життя, 6, 1963, 61).