ЗБЕЗСИ́ЛІЛИЙ, а, е, рідко.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до збезсиліти. Пропав! В ораторових очах порожнеча. Судорожно сіпав збезсилілими пальцями уявний курок (Олександр Довженко, I, 1958, 59).
2. у знач. прикм. Слабкий, несильний. В кімнаті було повно диму, і десь з глибини він почув приглушене, збезсиліле хлипання дітей (Іван Сенченко, Опов., 1959, 94).