ЗБАЙДУЖІТИ, ію, ієш, док.
1. Док. до байдужіти. До невпізнання змінилась Ольга останніми роками. Навіть од чоловіка їй нічого не треба: зовсім збайдужіла до всього, що діється з ним і довкола нього (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 65); Він перестав помічати, збайдужів і до лютого шалу своїх ворогів і до власних мук і страждань (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 91); Даремно він тоді збайдужів до неї (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 30).
2. кому. Перестати викликати інтерес, стати нецікавим, неважливим для кого-небудь. — Коли я пізнала на собі, в живому житті, що то в горе і як приносяться людські жертви, мені якось одразу збайдужіли мої ролі (Леся Українка, III, 1952, 703).