ЗА́ЗУ́БЕНЬ, бня, чол.
1. Те саме, що зазублина. Берези в березні навдивовижу білі. Стікає сік по зазубнях кори (Любомир Дмитерко, В обіймах.., 1958, 35).
2. Частина чого-небудь, що видається наперед по відношенню до вертикальної поверхні. Сивий кобзар сидів на мурі під одним зазубнем (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 48); Вивчав [Черниш] над собою новий виступ, новий зазубень, за який можна було б вхопитися і підтягтися на руках (Олесь Гончар, I, 1954, 90).
3. Зубець (у контурах, обрисах). * У порівняннях. Вся істота її рвалась туди, де височіли над Дніпром нерівні горби, наче зазубні далеких гір (Олесь Донченко, VI, 1957, 381).
4. діал. Тупик. Туди не було проїзду, економія стояла в зазубні (Олексій Кундзіч, Пов, і нов., 1938, 270).