ЗАЗОРІТИ, іє, док.
1. Почати зоріти, світитися. Сонце сяде, зійде місяць ясний і зоря вечірня зазоріє (Панас Мирний, I, 1954, 58); Раптом — що це? — ніби вогник десь у лісі зазорів поміж чорних стовбурів (Наталя Забіла, Одна сім’я, 1950, 139); * Образно. В Тимка зазоріла надія, що скоро все затихне (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 19);
// Покритися зорями. Між північчю і ранком небо знов зазоріло (Микола Трублаїні, II, 1955, 431).
2. Настати (про світанок). Морозний ранок ледве зазорів (Валентин Бичко, Сійся.., 1959, 104);
// безос. Почати розвиднятися, світати. Ще сонце ясне не сходило, Ледво [ледве] на днину зазоріло (Іван Франко, X, 1954, 307); Лише зазоріло — ми були на ногах (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 176).