ЗАЖИРАТИ, аю, аєш, недок., ЗАЖЕРТИ, ру, реш, док., перех., розм.
1. Поїдати, з’їдати все (про тварин). Кінь форкав, зажираючи дорідну зелень по вибалочку (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 15);
// Нападаючи на кого-небудь, загризати (про хижаків). — Ваша країна дика й дивна дуже? Ведмеді у вас там панують і зажирають кого хочуть — правда цьому? (Марко Вовчок, I, 1955, 378); * Образно. [Ганна:] Воно вже й скрізь так повелося: багачі до багачів туляться, а злидні одно другого зажирають!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 20);
// фам. Жадібно, пожадливо їсти (про людей). Зажер усе, нічого не зіставив (Словник Грінченка); * Образно. — Молодих літ мені ніхто не верне. Зажерло їх панство несите… (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 178).
2. перен. Жадібно, зажерливо захоплювати, загарбувати що-небудь. Противний чоловік був [Тимоха Ломака]. Усе зажирав, щоб із багатієм Цибульським порівнятися (Євген Кравченко, Бувальщина, 1961, 18); Все хочеться зразу розбагатіти, увесь світ зразу зажерти… Твоя, господи, воля! (Панас Мирний, I, 1954, 178); Жадоба така несита: все б зажер собі [Денис], — от і давай випихати Романа, щоб більше батьківщини припало… (Борис Грінченко, II, 1963, 324).