ЗАЖАЛІТИ, ію, ієш, док., діал.
1. перех. Пожаліти. — І, вже, дочко! — одказує Мотря, — не зажалієш батька в наймах, так і мене… Коли замолоду ніхто не жалував, то на старість — і того більше (Панас Мирний, I, 1949, 360).
2. неперех. Відчути жаль з приводу чого-небудь. Гетьман поглянув на купу рваного паперу, підійшов до нього і зажалів, що так необачно погарячився (Іван Ле, Україна, 1940, 164).
3. перех. Пошкодувати віддати щось кому-небудь, за що-небудь. — Та коли вже з горами не вийшло, ..коли вже бог для нас, Мефодію, гір кам’яних зажалів, то треба іншого якогось захисту шукати (Олесь Гончар, II, 1959, 22); Коли Низ бажає того, наш старший за правду голови своєї не зажаліє (Іван Ле, Україна, 1940, 179).