ЗАЗДРІСНО

ЗАЗДРІСНО. Присл. до заздрісний. — Нам би хоч одного такого [коня]! — заздрісно вигукнула вона (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 225); Вони [вартові] приємно усміхалися до чужинця і заздрісно поглядали на столик, де з маленьких дерев’яних тарілочок смачно визирали купи ласощів… (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 67);
//  у знач. присудк. сл. — Зійшло колись і для мене сонечко, та заздрісно стало другим — і заступили… (Михайло Коцюбинський, 1, 1955, 140); Дід Міхаль у свої сімдесят чотири роки такого гопака тнув, що й молодим було заздрісно (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 35); Чи заздрісно тобі на сю корону, сю багряницю, сеє берло? (Леся Українка, I, 1951, 429).