ЗАВЗЯ́ТТЯ, я, сер.
1. Запальна наполегливість, енергійність, жадоба діяльності, якої-небудь дії; запал. — Рости, сину, бідовий та завзятий. — А до завзяття, мамо, теж голови треба на плечах, — несподівано обізвався від грубки Остап (Андрій Головко, II, 1957, 576); Енергії й завзяття було в неї більше, ніж сили в руках (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 4); Пиляв дерево [швед] з таким завзяттям, що навіть Матвій задихався (Мирослав Ірчан, II, 1958, 256); Очі [Марії, Йосипівни] загорілися завзяттям (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 172);
// до чого. Захоплення чим-небудь, пристрасть до чого-небудь. Онисине завзяття до праці росло разом з дочками (Нечуй-Левицький, III, 1956, 175); Коли б у тебе менше вроди, А більш завзяття до борні й мети (Павло Грабовський, I, 1959, 245).
2. чого, рідко. Запал, напруження. Кулеметні черги та залпи ворожих батарей оповіщають про розмір і завзяття бою (Олександр Довженко, I, 1958, 55).