ЗАВОРКОТАТИ і ЗАВУРКОТАТИ, кочу, кочеш і ЗАВОРКОТІТИ і ЗАВУРКОТІТИ, очу, отиш, док.
1. Почати воркотати, вуркотати, воркотіти, вуркотіти (про голубів, горлиць і т. ін.). Як тільки почали розпукуватися берези, ..дикі голуби заворкотали (Костянтин Гордієнко, Діти.., 1937, 5); Ось вже й горлиці заворкотіли (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 46); Сіли ж вони [голуби], сіли Та й завуркотіли (Українські народні ліричні пісні, 1958, 215).
2. перен. Ніжно, лагідно заговорити. Варя заворкотіла біля нього [брата] (Іван Сенченко, Опов., 1959, 190).
3. перен., рідко. Забурчати, замурмотіти, виражаючи невдоволення. Знов щось лячно заворкотів [старий] (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 390).
4. рідко. Почати муркотати (про котів). Не ззість [з’їсть] пес, поки не поваля, а кіт, поки не заворкоче (Номис, 1864, № 12270).
5. перен., розм. Почати утворювати одноманітний приглушений звук — рокіт (перев. про механізм, мотор і т. ін.). Ніжно, як голуб, заворкотав мотор (Євген Кравченко, Бувальщина, 1961, 104); Машина завуркотіла сильніше.. і майже вистрибнула на голодну вулицю (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 153).