ЗАВІ́Я, ї, жін.
1. Сильний вітер із снігом; хуга, завірюха. [Юнак:] А як-то буває тут зимою, коли на цьому безлюдному шпилі загуде завія та хуртовина (Степан Васильченко, III, 1960, 271); Столітня ніч. Мете завія. Глибокий сніг. Зима, зима… (Степан Крижанівський, Срібне весілля, 1957, 101); * Образно. А я побачу дальній рік, Війну в крутій завії, Де ми відстояли свій вік, Своє життя й надії (Ярослав Шпорта, Твої літа, 1950, 95).
2. чого. Завихрений вітром пил, сніг і т. ін. Сподівались, що вітром нажене дощу, а його так і не нагнало, тільки завіями сухої куряви переповнило степ (Олесь Гончар, II, 1959, 367).