ЗА́ТИЧКА, и, жін.
1. Корок, пробка, чіп і т. ін. Млинковський не втерпів: налив і випив чарку, заткнув графин затичкою й попросив винести цю спокусу з хати (Нечуй-Левицький, III, 1956, 185); Він викручує помалу скляну затичку і нюхає настій гірського зілля (Петро Колесник, Терен.., 1959, 333); * У порівняннях. Він одразу вилетів, наче та затичка від шампанського (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 199);
// Будь-що, чим затикають який-небудь отвір. На землі обіч дірки, виритої в соломі (а біля неї й сніп — затичка для тої дірки) лежав з забинтованою головою вчорашній утікач-кулеметник (Андрій Головко, I, 1957, 361); Допомагав [Іван] шинкарці переливати на припічку киплячу варенуху, що з неї, з нового горшка щойно зняли широку затичку (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 359).
2. перен., рідко. Велика кількість, скупчення кого-, чого-небудь, що запруджує щось, заважає рухові. — Здоров, братику. Не сподівався тебе побачити в цій людській затичці (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 264).
3. заст. Квітка, якою прикрашають дівчата своє волосся.