ЗАТУПЦЮВА́ТИ, юю, юєш, док.
1. Почати тупцювати, топтатися на одному місці, переступаючи з ноги на ногу. Раптом Лебідь [кінь] зупинився й затупцював, миттю блиснув у повітрі копитами, щоб збутися вершника (Іван Чендей, Поєдинок, 1962, 163); Дід Терешко затупцював на місці, обсмикуючи піджак (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 8).
2. розм. Почати рухатися (перев. безладно). Вербурн вийшов, а Маніу, зірвавшись на свої ходулі, затупцював по кімнаті (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 241);
// Піти, попрямувати куди-небудь. — Ахмет поїхав на поле, — ніби йому у відповідь промовила Гюлле, сівши на віслючка, що затупцював дорогою (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 109).