ЗАТРИВО́ЖЕНИЙ, а, е.
1. діал. Дієпр. пас. мин. ч. до затривожити. Стоять, закам’янівши, Турок та Катря, затривожені раптовою якоюсь причиною (Юрій Яновський, IV, 1959, 73).
2. у знач. прикм., розм. Який перебуває у етапі тривоги; стривожений. Не дочекавшись нічого, затривожена Дарка добилася аж до шкільного куратора з просьбою (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 78);
// Який виражає тривогу. Моя мати поглянула на мене майже з переляком — і я вичитав запитання з затривожених її очей (Ольга Кобилянська, III, 1956, 63).