ЗАТРЕМТІТИ, мчу, мтиш, док.
1. Почати тремтіти, хвилюватися під впливом якого-небудь сильного почуття (переляку, радості і т. ін.); затрепетати. Страшно було глянути в ті очі.., дикий звір — і той би злякався того страшного погляду і затремтів би від ляку (Панас Мирний, IV, 1955, 221); Клава почула по радіо таке, що вся затремтіла від радості (Дмитро Ткач, Плем’я.., 1961, 54);
// Швидко забитися, запульсувати (про серце). Її жіноче серце забилося, затремтіло від його скупої ласки (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 39);
// Задрижати, затруситися. Од хвилювання він навіть зблід, і одна нога дрібно затремтіла в нервовому дрожі (Андрій Головко, II, 1957, 483);
// Зазвучати нерівномірно, переривчасто (про голос, звук). Голоси затремтіли, от-от заплачуть (Нечуй-Левицький, III, 1956, 310); — Комусь потрібно було тайно вбити мого сина, — низький глухий голос Опанаса на мить затремтів (Олександр Довженко, I, 1958, 92); * Образно. Затремтіли струни у душі моїй… Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній… (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 103).
♦ Кожна жилочка затремтіла див. жилочка.
2. Почати коливатися; задвигтіти. Раптом т-ррах!.. трах-трах!.. Віконна рама затремтіла, і всі шибки дико задеренчали (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 403); Над лісом загуркотіло, аж земля затремтіла (Михайло Томчаній, Закарп. опов., 1953, 138);
// Замерехтіти, замигтіти (про світло, вогонь і т. ін.). Промінь затремтів на стіні дрібненькими плямами, потім погас… (Леся Українка, III, 1952, 709); Затремтіли окремі вогники (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 38).