ЗАТОРОХТІТИ, хчу, хтиш, док.
1. Почати торохтіти, утворюючи переривчасті звуки. Намисто заторохтіло, мов горох, розкотившись по долівці (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 72); Десь недалеко заторохтів кулемет (Олександр Довженко, I, 1958, 135);
// безос. Раптом здалеку в повітрі загуло, заторохтіло. Літаки!.. (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 399);
// у що, чим і по чому. Гучно і ритмічно застукати. Гайдучина Знов в барабан заторохтів (Іван Франко, X, 1954, 340); Важкі краплі дощу розмірено і владно заторохтіли по листях соняшників (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 29).
2. перен., розм. Заговорити дуже швидко, скоромовкою. — Брешуть, паночку! — стрибнувши у світлицю, заторохтіла Оришка. — Не вірте сьому (Панас Мирний, III, 1954, 311); Побачивши, що Надія уже не спить, Крихточка одразу ж заторохтіла: — Ой, Надійко! З приїздом! (Яків Баш, Надія, 1960, 28).