ЗАТОРОЧИТИ, чу, чиш, док., розм.
1. неперех. Почати торочити. Уже й дев’ятнадцятий настиг… ходжу дівкою! Люди заторочили: «Чого се, чого?» (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 89);
// перех. Почати повторювати одне й те саме, перев. нісенітницю. Попу гаї заторочать приказки бог зна які (Леся Українка, I, 1951, 274).
2. неперех., рідко. Замжичити (про дощ). Зранку заторочив безперестанний дощ (Юрій Смолич, II, 1958, 161).