ЗАТЯМЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАТЯМИТИ, млю, миш; мн. затямлять; док., перех. і без додатка, часто у сполуч. із дав. в. займ. себе, розм.
1. Зберігати в пам’яті; запам’ятовувати. Я затямлював кожне слово мого любимого вчителя і з усіх сил намагався позбутися своїх вад (Минуле українського театру, 1953, 84); Сліпі старці ловили й затямлювали кожну звістку про невільників і приносили на Україну разом із східними піснями чи казками точні відомості, де хто томиться в неволі (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 343); — Смерть Тесленка ми вам ніколи не забудемо! — гримів гнівний голос у натовпі. — Так і затямте собі! (Андрій Головко, II, 1957, 616).
2. рідко. Пригадувати. Старі люди, що літ по сімдесят живуть на світі, не затямлять такого (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 147).