ЗАТАМО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до затамувати. Ледве чутні, затамовані глухими дверима кроки Валенса зникали у нічній тиші (Вадим Собко, Зор. крила, 1950, 192).
2. у знач. прикм. Приглушений, стриманий. У цій тиші стало чути важке, затамоване дихання багатьох людей (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 150); Часом в її темних очах — ні-ні, та й пробіжить тінь затамованого смутку (Дмитро Ткач, Плем’я.., 1961, 171).