ЗАТАЛА́НИТИ, ню, ниш, док.
1. перех., розм. Придбати завдяки щасливому випадкові. Він і швець добрий; тілько, що заталанить, то все й прогайнує в одну ніч (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 272).
2. неперех., безос. Несподівано вдатися, пощастити. [Конон:] Ось послухай, Тетясю, як нам зразу заталанило. Те, об чім ми з тобою марили, може скоро і справдиться (Марко Кропивницький, III, 1959, 218).