ЗАСИЧАТИ, чу, чиш, док.
1. Почати сичати, видавати або утворювати звуки, які нагадують протяжну вимову звука «с». В печі щось бухнуло, зашипіло, засичало. То збігав куліш (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 15); Он гадюка засичала І сховалася в траву (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 143); Старий білий гусак.. засичав різко (Іван Франко, II, 1950, 55); Вагон глухо засичав і ліниво посунувся (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 206);
// Вимовити протяжно звук «с», заспокоюючи кого-небудь, закликаючи до тиші. — Чого ви лізете? Гетьте! — скрикнула вона.. — Цссс!.. — засичав Загнибіда і знову почав дослухатись (Миршій, III, 1954, 96).
2. перен. Заговорити тихо, але дуже сердито. — Цить! ци-ть! ..моє ти безталання!.. — засичала вона й позеленіла (Панас Мирний, I, 1954, 53); Він просто нахилився йому до вуха й гаряче щось зашепотів. Ні, не зашепотів, а засичав від злості (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 293).