ЗАСУМУВАТИ

ЗАСУМУВАТИ, ую, уєш, док., без додатка і за ким — чим. Почати сумувати; зажуритися. Христя одно сиділа, понурившись. — Чого се наша доня засумувала так? — стаючи проти неї і весело заглядаючи у вічі, спитав Колісник (Панас Мирний, III, 1954, 313); Засумувала Ганя за чоловіком, неначе він десь поїхав у далеку сторону (Нечуй-Левицький, I, 1956, 151); Мої думки розігнала мама. Вона назбирала великий букет квітів, сіла на камені та й заспівала. Ніжно, ніжно, про козаченька, що поїхав за Десну. Я знаю — то вона за татусем засумувала (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 125);  * Образно. Пожовкнув ліс, принишк — засумував, як сухотник (Андрій Головко, I, 1957, 76).