ЗАСУДЖЕНИЙ

ЗАСУ́ДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до засудити. — Я був засуджений до смерті за політику (Михайло Стельмах, II, 1962, 291); Революція 1905 р. повністю показала, що старі порядки в російському селі засуджені історією безповоротно (Ленін, 16, 1949, 317);  * У порівняннях. Поки пани повставали, вона як засуджена на смерть ходила (Панас Мирний, III, 1954, 235);
//  засуджено, безос. присудк. сл. Гнат дізнається, що його засуджено на заслання в Сибір… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 77);
//  у знач. ім. засуджений, ного, чол.; засуджена, ної, жін. Людина, яку засудили до якої-небудь міри покарання. Засуджені йшли, тримаючи один одного під руки (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 94).