ЗАСТИГЛИЙ

ЗАСТИ́ГЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до застигнути, застигти 1. Сходило сонце. По застиглих від нічної прохолоди горбах переливалися білим морем гірські тумани (Гнат Хоткевич, II, 1966, 148); Вересневі сутінки скрадали контури застиглих у горі постатей (Михайло Стельмах, II, 1962, 186); Досі Яреськові якось і на думку не спадало, що оцей чистий ліс його дитинства, оці застиглі в світлій зимовій розкоші дерева можуть таїти в собі якісь небезпеки (Олесь Гончар, II, 1959, 139); Кілька кроків він ішов мовчки, з тою ж кривою усмішкою, застиглою на губах (Андрій Головко, 11, 1957, 518);
//  у знач. прикм. Висіли в ятках баранячі туші, з синіми жилами, з білим застиглим салом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 124); Вийшла Марія, командирова дружина, і довго, застигла й мовчазна, дивилася на Чумака (Іван Микитенко, II, 1957, 309); Застиглими оченятами він дивився, як Глоба.. розкрив портфель і витяг з нього трохи пожовклі папери (Вадим Собко, Скеля.., 1961, 125); Тваринний світ не є щось застигле, раз назавжди дане, незмінне, створене відразу, як це уявляли ідеалісти та метафізики (Наука і життя, 2, 1959, 52).