ЗАСКРИПІТИ, плю, пиш; мн. заскриплять; док.
1. Почати скрипіти, видавати скрипучі звуки; видати скрип. Заскрипіли рано двері У великій хаті (Тарас Шевченко, II, 1953, 130); Заскрипіли мости під важкими возами (Ігор Муратов, Весілля.., 1949, 3);
// чим. Утворити скрип чим-небудь. Присутні в залі заскрипіли стільцями (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 226); Коли лікар почав робити перев’язку, він заскрипів зубами (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 16).
♦ Заскрипіти зубами див. зуб; Заскрипіти пером — почати писати. Зірвав [писар] з-за вуха ручку, вмокнув у заарканений мотузочком каламар, заскрипів пером (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 85).
2. перен., розм. Заговорити неприємним, скрипучим голосом. — Не тепер дасть [мулла] одповідь, то в день останній, — заскрипів Сулейман (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 148); — Га, — заскрипіла якось чудно дівчина.. — Другу сватаєш?.. Розлюбив?.. (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 344).
3. перен., розм. Настати (про великі морози). Узимку заскриплять морози.