ЗАСКРЕГОТАТИ, очу, очеш і ЗАСКРЕГОТІТИ, очу, отиш, док.
1. Почати скреготати, скреготіти, видавати неприємні різкі звуки; видати скрегіт. Нараз забряжчала колодка, заскреготав замок (Іван Франко, II, 1950, 265); Коні рушили дружно по кам’янистій дорозі, і незабаром передні колеса воза заскреготали по річковому дну (Ярослав Галан, Гори.., 1956, 13);
// чим. Утворити скрегіт чим-небудь. Марко заскреготів зубами, скрикнув, скорчило його судорогами, і він бебехнувся об землю… (Олекса Стороженко, I, 1957, 343); Трактор смикнувся, заскреготів гусеницями (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1955, 358); Вагони заскреготіли гальмами, з-під коліс білими злими хвостами майнули іскри (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 79);
// безос. В низу, там, де проходив фронт, знову загуркотіло, заскреготало (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 346).
♦ Заскреготати зубами див. зуб.
2. розм. Почати видавати короткі звуки, що нагадують скрегіт, тріск (про птахів). Над головою заскреготала сорока: че-че-че!.. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 100); Забуркотів дикий голуб, на дубі заскреготала сойка (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 655);
// Почати надривно квакати (про жаб). Лиш як жаби заскреготять, чи соловейко защебече, вони [якути] від страху затремтять, — один одному щось лепече (Леся Українка, I, 1951, 407);
// перен. Почати говорити швидко, безупинно. [Яцько:] Моя Хівря кароока Там як засокоче, Там як заскрегоче.., мов сорока! (Марко Кропивницький, II, 1958, 80).