ЗАСКІ́МЛИТИ, лю, лиш, док.
1. Почати скімлити, жалібно вищати (про собак і т. ін.). Валет заскімлив, зашарудів хвостом по землі і перевів очі на командира (Петро Панч, В дорозі, 1959, 90);
// Почати жалібно стогнати, плакати, говорити що-небудь, надокучливо скаржитися (про людей). До Прудивуса долинув тонкий та дивовижний звук, заскімлило щось, наче заплакала дитина (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 464); — Змилуйтесь, пане полковнику, — заскімлив економ. — Вік бога молитиму… не ганьбіть… (Спиридон Добровольський, Олов’яні солдатики, 1961, 145); — Що ж маю робити? — явно перебільшуючи своє горе, заскімлив Носальський (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 121).
2. розм. Почати щеміти, боліти;
// безос. Юрі заскімлило під серцем люттю й образою — він тяжко заздрив на меч і шабельку (Юрій Смолич, II, 1958, 75).