ЗАСЮРЧАТИ, чу, чиш, док.
1. без додатка і у що. Почати сюрчати. Засюрчав тривожний різкий свищик (Степан Васильченко, I, 1959, 205); Засюрчав свисток кондуктора. І поїзд рушив (Андрій Головко, II, 1957, 458); Нагодився урядник, засюрчав мов навіжений, і довелося чоловікові втікати (Михайло Стельмах, I, 1962, 362); Я засюрчав у судійський [суддівський] свисток, призначив штрафний за грубість (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 184).
2. Почати видавати різкі короткі й часті звуки (про коників, птахів і т. ін.). Поблизу в траві засюрчав коник (Панас Мирний, IV, 1955, 307); Відчувши тишу, за грубкою колисково засюрчав цвіркун (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 28).