ЗАСЯЯТИ і ЗАСЯТИ, яю, яєш, док.
1. Почати сяяти, світити, випромінюючи сяйво (про світила, джерела світла). Вже й нічка настала, засяяли зорі, І темрява бір залягала (Леся Українка, I, 1951, 346); Засяяла і в моїй хаті лампочка Ілліча (Олесь Гончар, Новели, 1949, 68); Сонце, як спершу, засяло й пригріло, — Й все у природі немов змолоділо (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 305); * Образно. Ой, коли ж то інше буде, Ой, коли ми діждем долі, Щоб вона, брати, засяла Ясним сонцем понад нами (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 90).
2. Заблищати, заіскритися, відбиваючи світло, проміння. Сонце впало на золото літер, і вони засяяли (Дмитро Ткач, Плем’я.., 1961, 138); Дешеві діаманти засяли на корсеті (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 68); І зашумує наша нива, І знову виросте наш дім, І пам’ятника бронза сива Засяв золотом новим (Максим Рильський, II, 1960, 211).
3. без додатка і чим. Заблищати від якого-небудь почуття (про очі). Одарочка вся зашарілася, очиці засяяли, вона то поправляла на голові стареньку хустинку, то вдячними очима позирала на вусаня (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 166); — Поїду, — зрадівши каже, — до брата! — І очі веселі від щастя засяли (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 428);
// Виразити радість, задоволення, щастя і т. ін. (про обличчя, зовнішній вигляд). Пробравши гарненько Грицька, щоб був слухняний, Галя глянула на машкару й її сердите личко зразу повеселіло й засяяло (Степан Васильченко, I, 1959, 120); Підійшов радист, глянув на Володьчину роботу і аж засяяв од задоволення (Юрій Яновський, IV, 1959, 78).