ЗАСЬ, виг.
1. Уживається при вираженні заперечення чого-небудь, відмови від чогось. — А зась! Не діждеш ти мене сміттям годувати. Нагодуй свого Карпа, — сказала Мелашка (Нечуй-Левицький, II, 1956, 357); [Панас:] А ти чого причепився до дівчини і силком тягнеш її, розбишака? [Пилип:] Зась! То моє діло (Карпенко-Карий, I, 1960, 226);
// у знач. ім., рідко. Чи в толоку завербують, — До всього я придалась. Хлопці з іншими жартують, А від мене знають зась (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 445); — Е, пані ласкава! — озвавсь Барковський. — А владика нащо? Він і зав’яже вашому «засю» вузлика, і розв’яже (Данило Мордовець, I, 1958, 115).
2. Уживається як присудок у знач. не можна. [Галина:] Я сама знаю, що мені можна робити, а чого зась (Вадим Собко, П’єси, 1958, 326).