ЗАШКРЕБТИ

ЗАШКРЕБТИ́ і ЗАСКРЕБТИ́, бу, беш; мин. ч. зашкріб * (заскріб), зашкребла (заскребла), зашкребло (заскребло); док. Почати шкребти (скребти), шкребучи (скребучи), чистити кого-, що-небудь. Отираючи сльози, зашкребла Катерина бу решку [буру корову] (Гнат Хоткевич, II, 1966, 94); Заскребла [Марія] ножем по стіні, заспівала тихо, без слів, якусь веселеньку мелодію (Андрій Головко, II, 1957, 100);
//  Почати шкребти (скребти), утворювати характерні звуки, шум. Десь в кутку хати заскребла миша (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 385).
 Зашкребти (заскребти) у потилиці (у чубі і т. ін.) — почати чухати потилицю (у чубі) від збентеження, розгубленості і т. ін. Візниця, старий колгоспник, зашкріб у потилиці. — Задача! Що ж тепер будемо робити, товаришко, під снарядами їхати? (Петро Панч, II, 1956, 497).
♦ Зашкребло (заскребло) на душі (на серці) — про появу занепокоєння, тривоги і т. ін. Справді, того дня він одержав погано з арифметики.. Зашкребло на серці у Василя (Олесь Донченко, VI, 1957, 157).