ЗАРИПІТИ

ЗАРИПІТИ, плю, пиш; мн. зариплять; док., без додатка і чим, рідко що. Почати рипіти, видавати, утворювати низькі скрипучі звуки. Зарипіли старі важкі двері й одчинились (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 283); Панночка, одягаючись, так зашелестіла і зарипіла шовками, що нерви мої не витримали сього прикрого для мене шелесту, і я вийшла й собі слідом за бабусею (Леся Українка, III, 1952, 603); Одразу коло дверей зарипіла гармошка (Степан Васильченко, I, 1959, 315); Весь батальйон гойднувся, зарипів чобітьми і в одну мить подався на правий фланг (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 539);
//  безос. На пожежній вежі раптом загриміло, зарипіло, загуло, і тоді один по одному ..полинули в темінь ночі повільні, затруднені, хворі удари (Юрій Смолич, II, 1958, 89);
//  розм. Заговорити або заспівати низьким скрипучим голосом. Хор знов зарипів «Многая літа» (Іван Франко, II, 1950, 372); — У вас мама є? — запитала дівчина-галка. — Мама є і сестричка мале-сенька, — зарипів я (Юрій Яновський, II, 1958, 70).