ЗАРУ́КА, и, жін., розм.
1. Те саме, що протекція. [Констанцій:] Я чув, що в неї є в суді зарука (Леся Українка, III, 1952, 272).
2. рідко. Те саме, що запорука 1. До їх голосів прилучала й молода свій голос, як та горлиця: — Заручена ти, Ганнуся, Зарученая, Та подала свою руку На заруку (Нечуй-Левицький, I, 1956, 138).