ЗАРУЧЕНИЙ

ЗАРУ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заручити. Не сон-трава на могилі Вночі процвітає, То дівчина заручена Калину саджає (Тарас Шевченко, I, 1951, 386); — А я за свого Михайлика заручена! (Марко Вовчок, I, 1955, 61); Минула зима, а весілля ще не справляли, хоч Сорохан сватів прийняв хлібом-сіллю, і ми з Марією були вже заручені (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 20);  * У порівняннях. Ой чого ти, тополенько, ..засмучена-засмучена, Мов з нелюбим заручена, Все мовчиш? (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 142);
//  у знач. ім. заручений, ного, чол.; заручена, ної, жін. Той (та), що заручився (заручилася), кого заручили. [Деїфоб:] Пряди, пряди — ниток багато білих зарученій потрібно на весілля, на шлюбні шати й на дари для гостей (Леся Українка, II, 1951, 280); Заручені в парк увійшли, як весна (Сергій Воскрекасенко, З перцем!, 1957, 203).