ЗАРОБІТЧА́НИН, а, чол.
1. заст. Той, хто ходить на заробітки, працює на поденних і строкових роботах. Маленьке, сіре, заплакане віконце. Крізь його видко обом — і Андрієві і Маланці, як брудною, розгрузлою дорогою йдуть заробітчани (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 32); Під весняним променем вигрівалася земля, матері пекли хліб, лагодили торби, латали, збирали заробітчан в дорогу (Костянтин Гордієнко, Чужу ниву.., 1947, 86); Ішли заробітчани В каховській далі степовій За четвертак, без ласки й шани, Косить врожай чужий, не свій (Андрій Малишко, Серце.., 1959, 28).
2. розм. Той, хто працює лише заради грошей, керуючись корисливими інтересами. Душа дитяча тонка, легко ранима, гостро чутлива до будь-якої фальші. Ось чому тут [у дитячій літературі] промишляння літературного браконьєра, ремісника, циніка-заробітчанина особливо нетерпиме (Літературна Україна, 8.I 1965, 1).