ЗАРЮМАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. неперех. Те саме, що заплакати 1. Троянські плакси тут ридали, Як на завійницю кричали, Еней зарюмав басом сам (Іван Котляревський, I, 1952, 268); Несподівано так стало чогось жаль, такий смуток, така взяла туга, що хотілось сісти в бур’яні, і зарюмати, як дитина (Степан Васильченко, II, 1959, 100).
2. перех. Плачучи, зробити припухлим, червоним (очі, обличчя). Сама сіла [мила] заплакала, Карі очі зарюмала (Павло Чубинський, V, 1874, 41).