ЗАПИНА́ЛО, а, сер.
1. Те, чим запинають що-небудь. Ремо зробив нервовий рух, але Гюлле ледве повернула в його бік голову, і крізь запинало чадри він відчув її застережливий блиск очей (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 96); Рано вдосвіта Тамара відкинула маскувальне запинало і побачила за вікном сніг (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 35); * Образно. Надворі вже лягала ніч, загортаючи все в чорне запинало (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 120);
// Покривало на ліжку. В світлиці стояв святковий стіл, велике ліжко, заслане білим в’язаним запиналом (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 7).
2. заст. Каптур черниці. Ох, яка була хороша [дівчина], Та як надівала Перед постригом на личко Чорне запинало! (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 92).