ЗАПУСТІЛИЙ

ЗАПУСТІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до запустіти. Знайшов я город наш: стоїть запустілий. Тини поламались, садок погорів.. (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 406); Вона [школа] була зовсім запустіла, зяяла вибитими та крадькома витягненими шибками, дихало ще зимовим холодом мружилась облупленими стінами (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 373);
//  у знач. прикм. Вони збігли по горі на своє Лабораторне шосе і розгублено зупинилися серед запустілого двору (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 561).