ЗА́ПУСТ 1, у, чол., розм. Те саме, що зарість. Возний, поки люд наїжджий забавлявся В полях, по запустах, — чомусь подав наказ Вечерю лаштувать не в домі, а якраз По другий бік двора (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 35); — Що — дров немає? — А де ж їм узятися? — Старшенький, Пилипко, пішов з санчатами в запуст, — може, нацюкає на раз витопити. (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 47);
// перен. Про бороду або вуса. Смугла шкіра темніє крізь білий запуст на щоках (Олексій Кундзіч. Пов. і нов., 1938, 216).
ЗА́ПУСТ 2, у, чол., заст. Останні дні напередодні великого посту, коли віруючим дозволяється споживати скоромне. Послав [цар] гінця до богомаза. Щоб мальовання накупить, І также розного припаса, Щоб що було і ість, і пить. Де не взялись воли, телята. Барани, вівці, поросята; Латин прибравсь, мов на запуст (Іван Котляревський, I, 1952, 170).