ЗАПРИМІЧАТИ

ЗАПРИМІЧАТИ, аю, аєш, недок., ЗАПРИМІТИТИ, ічу, ітит, док., перех. і неперех., розм. Те саме, що помічати 1. У цю хвилину я витикався на двері. Тимоха запримічав, що хтось застить [заступає], дививсь і гукав: — А, це ти, Василю! ..іди в кузню! (Борис Грінченко, I, 1963, 285); Вутанька з її зіркістю, бистроокістю.. есе тут запримічала (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 541); Лиса мало хто й запримітив, і нікому до нього не було діла (Іван Франко, IV, 1950, 91); Сотник, обійшовши пригород, запримітив на самому ближчому майданчику, сажнів за триста не більше, якийсь вал (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 70); — Ви людина освічена. Це зараз запримітиш навіть під отим латаним дрантям (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 296); Батьки й самі запримітили, як Леся швидко і бездоганно запам’ятовує почутий десь мотив (Микола Олійник, Леся, 1960, 40); То за сим, то за тим, Антосьо й не запримітив, як екзамен настав, і підвода приїхала (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 71).