ЗАПОВІ́ТРЕНИЙ, а, е, діал.
1. Заражений;
// у знач. ім. заповітрений, ного, чол. Хворий на чуму. Він бачив, що всі поглядають на нього косо і стороняться від нього, мов від заповітреного (Іван Франко, I, 1955, 155).
2. Наповнений поганим запахом. Млосну тишу, заповітрену важким духом, раптом роздер крик (Петро Панч, I, 1956, 150).