ЗАПОВІДНИК

ЗАПОВІ́ДНИК, а, чол. Територія або архітектурна споруда, яка перебуває під охороною держави (з метою збереження тваринного та рослинного світу, всього природного комплексу чи пам’яток старовини тощо). У багатьох місцях Далекого Сходу створено заповідники і розплідники для збереження і розведення цінних тварин: чорно-бурої і сріблястої лисиці, плямистих оленів, а в морських — котиків (Фізична географія, 7, 1957, 162); В заповідниках чи в заказниках ті ж самі зайці, ті ж самі дикі кози від людей не тікають, людей не бояться (Остап Вишня, II, 1956, 275); У горішній частині Києва, на мальовничих схилах Дніпра, міститься державний заповідник-музей Києво-Печерська лавра — видатна історико-культурна і архітектурна пам’ятка минулого (Наука і життя, 7, 1957, 20).